Мамо, іде вже зима
«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає» –
В неньки спитала дитина.
«Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька.
«Чом же вона не втіка
Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».
«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як!»
«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».
«Нащо ж співає Чудна!
Краще шукала б зерна!»
«Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».
Стихи, обучающие и развивающие
Красива осінь вишиває клениКрасива осінь вишиває кленичервоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: — Виший нас зеленим!Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: — Дай нам тої втіхи!Сади прекрасні, роси — як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.А що їм, чорним? Чорним все одно.
Ліни Костенко
* * *
ХМАРИНЧИНІ ДІТИ
В повітрі морознім на крилах тендітнихКружляють сніжинки, хмаринчині діти,Голівками білими дивляться в бо́ки –Й здається їм світ неймовірно широким!
І падають, падають, падають тихо,На вуха кота, на паркан і на стріху.Сріблинками тануть в дитячих долонях,У татових вусах, на маминих скронях.
Вже в білому диві ярки і горбочки,А з хмарки все сиплються неба шматочкиІ стеляться м’яко вони біля ніг,Тихенько шепочуть: «Ми любимо всіх»…
Янко Гортало
Стихи о любви на русском и украинском языке
Поэзия — это искусство складывать слова в красивые, дивные строки. С ее помощью можно заставить смеяться и плакать, верить и разочаровываться. Стихи о любви бывают разными, но в день всех влюбленных они должны приносить тепло, радость и яркие положительные эмоции.
Выбирай стихи о любви на 14 февраля:
Любовь — это море эмоций без дна,Любовь — это вечная в сердце весна,Любовь — это греющий душу очаг,Любовь — это ночь осветивший маяк,
Любовь — это самый надежный магнит,Любовь, как напиток, что сладко пьянит.Любовь, как подарок бесценный небес.Кто вновь полюбил, тот душою воскрес!
***
Когда не можешь думать об обычном,И жизнь как будто сходит с колеи,И сердце замирает непривычно –Настало время для большой любви!
И этот час – небес благословенье,Им насладиться нужно до конца!Ты ощути Любви прикосновеньеИ пусть забьются в унисон сердца!
***
Не кажи мені нічого, промовчи,Я в очах твоїх все прочитаю,Притулись і ніжно обійми,Все без слів, я так тебе кохаю!
***
Я тебе зігрію уві сні Незвичайним ніжним поцілунком… Очі цілуватиму ясні,Пеститиму ніжним візерунком…
У душі прекрасній запалюПолум’я омріянного щастя…Океаном ніжності заллюВсю тебе – від вуст ажд о зап’ястя…
Ти лише завжди мене чекай…Вір у Щастя, квітка білолиця…Розбуджу в душі твоїй розмай,Моя сіроока Таємниця…
По материалам love.a-angel.ru и netmik.ru
Все самые яркие и интересные новости смотри на главной странице женского портала TOCHKA.NET
Подписывайся на наш telegram и будь в курсе всех самых интересных и актуальных новостей!
Украинские стихи о любви
Песни становятся еще прекраснее, когда их слова — это совершенная поэзия. Тем более, если это поэзия о любви. Открой для себя невероятно красивые музыкальные композиции и талантливых украинских поэтов.
11 15 т.
Плач Єремії. Вона
Эту
песню Ты, несомненно, знаешь. Наверное,
это самый популярный хит группы
«Плач Єремії». Автор слов,
которые поневоле изучаешь наизусть, и
щемящей, грустной музыки — известный
поэт поколения младших восьмидесятников
Кость Москалец.
____________________________________
Завтра
прийде до кімнати
Твоїх друзів —
небагато,
Вип’єте — холодного
вина.
Хтось принесе білі айстри,
Скаже
хтось: життя прекрасне.
Так, життя
— прекрасне, а вона…
А
вона, а вона
Сидітиме сумна,
Буде
пити — не п’яніти
Від дешевого
вина.
Я співатиму для неї
Аж
бринітиме кришталь.
Чи хіба зуміє
голос
Подолати цю печаль?!
Так
у світі повелося —
Я люблю її
волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та
невдовзі прийде осінь,
Ми усі
розбіжимося
По русифікованих
містах…
Лиш
вона, лиш вона
Сидітиме сумна,
Буде
пити — не п’яніти
Від дешевого
вина.
Моя дівчинко печальна,
Моя
доле золота.
Я продовжую кричати,
Ніч
безмежна і пуста.
____________________________________
Слова:
Кость Москалец
Музыка:
Кость Москалец
https://youtube.com/watch?v=KQ4h358Uxis
Мертвий Півень. Ми помрем не в Парижі
Автор
отчаянно-ностальгических
строк этой песни — еще одна представительница
восьмидесятников. Наталка Билоцеркивець
— самобытная поэтесса, произведение
которой действительно завораживает.
______________________________________________
Забуваються
лінії запахи барви і звуки
Слабне
зір гасне слух і минається радість
проста
За
своєю душею простягнеш обличчя і руки
Але
високо і недосяжно вона проліта
Залишається
тільки вокзал на останнім пероні
Сіра
піна розлуки клубочиться пахне і от
Вже
вона розмиває мої беззахисні долоні
І
огидним солодким теплом наповзає на
рот
Залишилась
любов але краще б її не було
В
провінційній постелі я плакала доки
стомилась
І
бридливо рум’яний бузок заглядав до
вікна
Поїзд
рівно ішов і закохані мляво дивились
Як
під тілом твоїм задихалась полиця
брудна
Затихала
стихала банальна вокзальна весна
Ми
помрем не в Парижі тепер я напевне це
знаю
В
провінційній постелі що потом кишить
і слізьми
І
твого коньяку не подасть тобі жоден я
знаю
Нічиїм
поцілунком не будемо втішені ми
Під
мостом Мірабо не розійдуться кола
пітьми
Надто
гірко ми плакали і ображали природу
Надто
сильно любили коханців соромлячи
тим
Надто
вірші писали поетів зневаживши зроду
Нам
вони не дозволять померти в Парижі і
воду
Під
мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим
_____________________________________________
Слова:
Наталка Билоцеркивець
Музыка:
Роман Чайка
https://youtube.com/watch?v=9xlfSjqxibE
ТЕЛЬНЮК: Сестри — Автопортрет без
ревнощів
Имя
Оксаны
Забужко Тебе, наверное, известно. Одна
из самых влиятельных женщин в современной
украинской литературе пишет не только
интересную прозу и литературоведческие
труды, но и проникновенную поэзию. Мягкий
голос женщины, которой еще больно, но
которая все же умеет искренне желать
добра — в этой песне.
___________________________________________
Благословляю
жінку, що на світанку відслонить
Вікна
в твоєму домі.
Її
вимита шкіра ряхтітиме холодом,
Як
розтяте вранішнє яблуко.
Жінку,
яка безшелесно, навшпиньках
Пройде
на кухню,
Поставить
каву.
Її
очі і руки будуть при цьому
сміятись.
Благословляю
цю жінку,
Сонну
птаху її волосся,
Затамований
подих її ходи,
Сірника,
що горить між пальців,
Роздвоюючись
у безоднях зіниць,
Повільну
блакитну музику вен
На
руці, піднятій з гребенем…
Благословляю
жінку, яку я тобі дарую,
Жінку,
якій належить пильнувати твій добрий
ранок
Це
я відливаю її для тебе
Зі
слів ясних, аж пекучих,
Що
по краплі стікають поверхнею шибки,
В
яку дивлюся,
І
в її глибині коливається
Підводна
квітка мого обличчя…
Благословляю
цю жінку — як усе-таки шкода,
Що
цієї жінки тобі ніколи не знати.
__________________________________________________
Слова:
Оксана Забужко
Музыка:
Леся Тельнюк
Искренне
надеюсь, что после этой подборки Тебе
захочется ближе познакомиться как с
творчеством исполнителей этих чудесных
песен, так и с другими стихами поэтов.
Ведь там — еще много невыразимой красоты
и сильных эмоций!
Заметили орфографическую ошибку? Выделите её мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Олег Ольжич
Межа
По рівній грані двох світів ідеш,Що, наче скло, невидима і гостра.І тягне, рве глибинами без межОдкрите серце ненаситний простір.
Ступи ліворуч: легкий буде спад,Повільні луки, мляві серпантини.Від інтелекту через хліб назадДо жаху і бєзсилости клітини.
А вправо ступиш — прірва і провал,І знову сплеск, і в клекотінні виру —Лише твій шал щитом проти навал.Одвага ж, коли ти запрагнув. Віра.
Читайте також: Красиві вірші на День святого Валентина
Красивий короткий вірш може передати інтимні моменти простими, точними і переконливими словами. Таким віршам притаманна наростаюча динаміка від початку до кінця. Короткий вірш про любов, смерть або життя відрізняється від довгого тим, що його автор повинен приділяти більше часу вибору слів та їх ясності. З урахуванням цієї копіткої праці, писати чотиривірші може бути складніше, ніж довгі вірші.
Поезія може бути дуже лаконічною, але її послання і вплив часто має великий ефект. Якщо ви самі пишете і готові представити ваші гарні короткі вірші широкому загалу, але не маєте можливості виступати публічно, використовуйте сучасні технології! Діліться своєю творчістю в соціальних мережах і приєднуйтесь до пабліків поетів-аматорів!
Цифрова епоха в самому розпалі, а поезія стала одним з найбільш недооцінених засобів масової інформації в сучасній культурі. Сьогодні стати відомим і популярним можна завдяки 140-символьному спілкуванню в Твіттері, Сторіс в Інстаграм або візуальній публікації в Pinterest. За допомогою цих інструментів ваші короткі вірші про любов, життя або політику швидко знайдуть своїх шанувальників.
Вірші про кохання короткі, тому що у справжнього кохання немає нічого зайвого. Це ідеальний спосіб висловити свої емоції, не будучи при цьому емоційним. Вірші про осінь, короткі і романтичні, привчають людей любити природу і піклуватися про навколишній світ.
Оскільки поезія часто зачіпає занадто особисті теми, то саме короткі вірші про кохання становлять найбільшу цінність для кожного члена суспільства в період наростаючого індивідуалізму і соціального дистанціювання.
Проте поезія все ще актуальна для кожного з нас. Комусь подобаються смішні невеликі віршики, а іншому подавай цілі п’єси у віршах. Для інших поціновувачів не обов’язкова навіть рима і інші літературні інструменти, такі як асонанс і алітерація. Молодь же шукає вірші короткі, які дійсно знаходять відгук у душі, змушують відчувати себе певним чином або дають інший погляд на життя. Хороші вірші про життя короткі, оскільки коротке і саме наше життя.
Вірші Ліни Костенко про Україну
У Ліни Костенко також є чудові вірші про красу та велич нашої Батьківщини. Ось найкращі поезії Ліни Костенко про Україну.
Усе моє, все зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,– оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.
Unsplash
Спинюся я
Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй. Ще над Дніпром клубочиться задуха, і пахне степом сизий деревій. Та верби похилилися додолу, червоні ружі зблідли на виду, бо вже погналось перекотиполе за літом — по гарячому сліду…
***
І засміялась провесінь: — Пора! — за Чорним Шляхом, за Великим Лугом — дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра — усі ідуть за часом, як за плугом.
За ланом лан, за ланом лан і лан, за Чорним Шляхом, за Великим Лугом, вони уже в тумані — як туман — усі вже йдуть за часом, як за плугом.
Яка важка у вічності хода! — за Чорним Шляхом, за Великим Лугом. Така свавільна, вільна, молода — невже і я іду вже, як за плугом?!
І що зорю? Який засію лан? За Чорним Шляхом, за Великим Лугом. Невже і я в тумані — як туман — і я вже йду за часом, як за плугом?..
До мого фортепіано
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
Потешки на украинском языке
***
Ми проснулись, ми проснулись,
Солодко-солодко потягнулись,
Мамі з татком посміхнулись.
***
Купалися ластів’ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми білотілі
Та ще й білолиці.
Хлюп, хлюп…
Хлюп, хлюп, водиченько,
Хлюп, хлюп на личенько,
І на ручки, і на ніжки
Хлюп, хлюп, хлюп!
***
Смачно каша виглядає,
Їсти кашу син сідає.
Ложка, ложка, ще одна,
Зїли кашу всю до дна.
***
Раз два три чотири пять
Будем пальці рахувать.
Пальчики маленькі,
Всі такі гарненькі.
Будем пальчик в руку брать,
Раз два три чотири пять.
***
Оцей пальчик — наш дідусь,
Оцей пальчик — баба,
Оцей пальчик — наш татусь,
Оцей пальчик — мама,
Оцей пальчик — хлопчик наш,
А зовуть його (Тарас)!
***
Іди, іди дощику,
Зварю тобі борщику.
Поставлю на дуба,
Прилетить голуба.
На дубочок сіла —
Увесь борщик з’їла.
***
Люлі-люлі-люлі, прилетіли гулі,
Гулі, Гулі, Голуби — сірі, білі та рябі.
Поскладали Гулі крильця,
Посідали Всі на бильця,
Стали думать, міркувать: Що Маринці Дарувать?
Дарували черевички, щоб ходити до кринички,
Щоб у ніжки-ходунці не кололи камінці.
Дарували їй хустинку, щоб пов’язувать (Карынку),
Щоб гаряче сонечко не пекло в головочку.
Дарували їй перинку — укладати спать дитинку,
Щоб дівчатко-золотко спало тихо й солодко…
Спить у ліжечку (Каринка), тихі сни до неї линуть
Через балки та горби, наче білі голуби.
***
Скочив котик,
Сів на плотик.
Миє ротик
І животик.
Він біленький
І чистенький, —
Гарний Мурчик
мій маленький.
***
Скаче коник-стрибунець
З кукурудзи на чебрець,
З конюшини на бузок,
Подає свій голосок.
Скаче коник вже півдня,
А уся його рідня,
Зелененька і прудка,
Цвіркотить біля ставка.
***
До всіх сердець, як до дверей,
Є ключики малі.
Їх кожен легко добере,
Якщо йому не лінь.
Ти, друже, мусиш знати їх,
Запам’ятать не важко:
Маленькі ключики твої –
«Спасибі» і «Будь ласка».
Фото: depositphotos
От праздника к празднику
Жизнь катится также, своим чередом, За буднями будни, от праздника к празднику. Быстрей и быстрей с каждым прожитым днём Проносятся дни озорные проказники.
По пыльным дорогам, шоссе, серпантинам, То к большим городам, то подальше от них. Вчерашний мальчишка сегодня мужчина, На завтрашний день, он и вовсе жених.
Неделя-другая пройдёт не заметишь, Носить станет он золотое кольцо Моргнуть не успеешь и вот его дети За руку идут со счастливым отцом.
За буднями будни, своим чередом Проносится жизнь в суете бестолковой И раньше так было, и будет потом Ведь всё повторяется снова и снова.
И на закате жизни повседневной Прошедшей в ожиданьи беспрерывном Он в старости то восклицает гневно, То плачет, причитая, заунывно.
От праздника к празднику, как ни крути Спешат наши жизни по пыльным дорогам Хоть продолжает время не спеша идти, Но к нам оно всё так же, очень строго.
Красиві вірші Ліни Костенко
Поезія «Ван-Гог»
Добрий ранок, моя одинокосте! Холод холоду. Тиша тиш. Циклопічною одноокістю небо дивиться на Париж. Моя муко, ти ходиш по грані! Вчора був я король королів. А сьогодні попіл згорання осідає на жар кольорів. Мертві барви. О руки-митарі! На мольбертах розп’ятий світ. Я — надгріб’я на цьому цвинтарі. Кипариси горять в небозвід. Небо глухо набрякло грозою. Вигинаються пензлів хорти. Чорним струсом палеозою переламано горам хребти. Струменіє моє склепіння. Я пастух. Я дерева пасу. В кишенях дня, залатаних терпінням, я кулаки до смерті донесу. Самовитий — несамовитий — не Сезанн — не Ґоґен — не Мане — але що ж я можу зробити, як в мені багато мене?! Він божевільний, кажуть. Божевільний! Що ж, може бути. Він — це значить я. Боже — вільний… Боже, я — вільний! На добраніч, Свободо моя!
Найнезабутніше з облич
Найнезабутніше з облич, таке єдине, Боже, Боже! Не плач, не муч його, не клич. Він не обізветься. Не може.
Там ні печалі, ані сліз. Ні дня, ні вечора, ні рання. Його нема ніде. Він скрізь, вже в остаточній формі існування.
А ти маєш улюблений вірш Ліни Костенко? Поділися з нами в коментарях!
Мнение редакции может не совпадать с мнением автора статьи.
Короткие стихи о языке для детей
Важно рассказывать детям о значении украинского языка для народа. Это можно делать во время школьного обучения или семейных вечеров дома
Маленьким украинцам еще трудно воспринимать длинные стихи, поэтому предложите им прочитать и выучить несколько коротких стихов.
|
Автор поэзии |
Короткое стихотворение о языке |
|
Володимир Забаштанський |
Як нема без зірок небозводу, Як блакиті без сонця нема, Так і мови нема без народу, і народу без мови нема. |
|
Марійка Підгірянка |
Ой, яка чудова, світла і багата українська мова, мова мами й тата! Мова мами й тата, діда і бабусі. Знаю її добре, ще краще навчуся. |
|
Петро Перебійніс |
Рідна мово, зелена діброво! Чую пісню твою запашну. Ти квітуєш пелюстками слова. Я – листочок в твоєму саду. |
|
Марія Хоростицька |
Раз казала мені мати: «Можеш мов багато знати, Кожну мову шанувати, Та одну із мов усіх Щоб у серці ти зберіг». В серці ніжну і погідну Збережу я мову рідну! |
|
Ганна Чубач |
Золоте курчатко В золотій торбинці Принесло сьогодні Літери дитинці. А дитина з літер Збудувала слово. І звучить, як пісня, Українська мова. |
Если вы или ваш ребенок интересуетесь поэзией и хотите ознакомиться с большим количеством стихов украинских писателей, следует обратиться за помощью к репетитору по украинскому языку и литературе. Учитель узнает цель изучения дисциплины и с учетом пожеланий учащегося разработает индивидуальный план работы.
Педагог поможет в подготовке ребенка к школе, изучении школьного курса языка и литературы, подготовит к ВНО, поступлению в вуз или вместе с учеником изучит те темы, к которым подопечный проявляет интерес.
Найти репетитора для взрослого и ребенка можно на сайте BUKI.
Стихи Тараса Шевченко для детей
Червоний місяць аж горить Стихи Тараса Шевченко для детей
Червоний місяць аж горить. З-за хмари тихо виступає. І ніби гори оживають. Дуби з діброви, мов дива, У поле тихо одходжають. І пугач пуга, і сова З-під стріхи в поле вилітає.
За сонцем хмаронька пливе Стихи Тараса Шевченко для детей
За сонцем хмаронька пливе. Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У сине море: покриває Рожевою пеленою. Мов мати дитину.
Сонце заходить, гори чорніють Стихи Тараса Шевченко для детей
Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє, Радіють люди, що одпочинуть, А я дивлюся. і серцем лину В темний садочок на Україну. Лину я, лину, думу гадаю, І ніби серце одпочиває. Чорніє поле, і гай, і гори, На синє небо виходить зоря.
Попрощалось ясне сонце Стихи Тараса Шевченко для детей
Попрощалось ясне сонце З чорною землею. Виступає круглий місяць З сестрою зорею.
І темний гайок зелененький, І місяць з зорями сіяв, І соловейко на калині То затихав, то щебетав.
Зоре моя вечірняя Стихи Тараса Шевченко для детей
Зоре моя вечірняя. Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає. Як широка сокорина Віти розпустила. А над самою водою Верба похилилась.
Реве та стогне Дніпр широкий Стихи Тараса Шевченко для детей
Реве та стогне Дніпр широкий Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, − Неначе човен в синім морю, То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясень раз-у-раз скрипів.
А какие стихи Шевченко для детей знаете Вы?
Лісова пісня (Уривок)
..Я не кохала? Ні, то ти забула,
яке повинно буть кохання справжнє!
Кохання – як вода – плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
де пал – воно кипить, а стріне холод –
стає, мов камінь. От моє кохання!
А те твоє – солом’яного духу
дитина квола. Хилиться од вітру,
під ноги стелиться. Зостріне іскру,
згорить, не борючись, а потім з нього
лишиться чорний згар та сивий попіл.
Коли ж його зневажать, як покидьку,
воно лежить і кисне, як солома,
в воді холодній марної досади,
під пізними дощами каяття…
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слова,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію…
Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.
Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй…
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною
Маяки
Мы стоим по разные стороны Одного и того же моря И смотрим в глаза друг другу, Как будто о чем-то спорим.
То ли о жизни, то ли о людях, И о делах сердечных тоже, Может, о смерти и боли, Даже о Боге, быть может
Мы все время прощаем друг друга И друг другу делаем больно. Когда ты, порою, плачешь, С тобой я плачу невольно.
В наших глазах не высохнут слезы Из-за ветра, что с моря дует Море на нас очень злится, Море бурлит, негодует.
Ругают его, как будто оно Разлучает влюбленных души. Море ж ревет надрываясь: Я ведь бессильно на суше!
Ветер сильный свистит, завывает, Мы стоим все так же веками И, глядя в глаза друг другу, Хватаем воздух руками.
Так стоим, словно два маяка мы, Что друг к другу льнут неизбежно, А море все так же дико, Море все так же безбрежно.
Поет під час облоги (Уривок)
Поет не боїться від ворога смерти,
Бо вільная пісня не може умерти.
Тож він з ворогами і з лихом жартує
І вірші, мов легкії стрілки, гартує,
І кидає пісню в широкий простор;
Скрізь чутно її, на майдані і в полі,
Юрба перейма тую пісню, мов хор.
Все бачить співець у широкім роздоллі –
І небо, і море, красу світову,
І людям співає він пісню нову.
Усе одбивається в пісні, як в морі:
Рожевая зоря, й червоная кров,
І темна ненависть, і ясна любов,
І пломінь пожару, і місяць, і зорі.
Та пісня, як море, і стогне, й рида,
І барвами грає,
І скелі зриває,
Як чиста прозора вода.
Всі слухають пісню: нещасний коханець,
Щасливая пара, і мати, й дитина,
Співа тую пісню дружині дружина, –
Те знає і тішиться музин обранець,
Бо вдень, серед люду, поети мов діти,
Їм милі тріумфи, і лаври, і квіти,
І вабить їм очі великая слава,
Якої не дасть перемога кривава, –
В надії на неї терновий вінець
Прийма молоденький співець.
Магия детских стихов
Детство – это период, когда каждый день должен быть полон радостью, открытиями и восхищением. Детские стихи помогают детям познавать окружающий мир в легкой, юмористической форме. Именно в стишках дети встречают новых друзей — веселых зверушек, сказочных героев и волшебных существ. Каждая строчка стихов на украинском языке – это приглашение в мир фантазии, где все возможно, и где ребенок находится в центре внимания.
ПІВНИК
Любить наш півник Усім на світанкуГречно бажати Доброго ранку: Курочці й гусочці,Свинці i качці,Котику МурчикуТа ще й собачці.
Олена Плавенчук
* * *
КІШЕЧКА
Прийшла кішечка в наш дім,Стало затишно у нім.М’якесеньке це звіряткоЛюбим я, матуся й татко.
Мирослава Ковалишина
* * *
ПЕСИК
— Де ти, песику, бував?- На подвір’ї вартував,Від смеркання аж до ранкуБезустанку — ґав, ґав, ґав.
Роман Завадович
* * *
КВОЧКА
Неначе годинник ця квочка:«Kво» тa «кво», «кво» біля ґанку…За нею — курчатка-клубочки,А ти погодуй їх, Тетянко!
Андрій М’ястківський
* * *
СОНЯЧНЇ КЛУБОЧКИ
Є y мами-квочкиДоньки та синочки.Дружно граються вони -Сонячні клубочки.
Петро Король
* * *
ПОРОСЯТКО
Поросятко мама мила,Терла вуха, терла спину.Поросятку добре дуже,Та так хочеться в калюжу.
Марія Пономаренко
* * *
КОРІВКА
Пасемо Корівку Миню.— My-y! — нам дякує вона.Найсолодше в Мині ниніМолочко — бо вже весна.
Ліна Біленька
* * *
ЯГНЯТКО
Ягнятко ніжками брикає,Бо пречудовий настрій має.Тут стільки сонця,Ніжних квітів,Яке ж чудове,Миле літо!
Марія Пономаренко
* * *
БАРАНЕЦЬ
Кучерявий баранецьМекав: — Дайте гребінець.Я гладеньким хочу стати.Ї сказала добра мати:— He пригладжуй чуба, нащо— Кучерявим бути краще.
Платон Воронько
* * *
СОЛОВЕЙКО
Ліс зелений, ліс барвистийПовен солов’їним свистом.В солов’я до співу хист,Бо великий він артист.Він співає безкоштовно!Ліс заслухався. Чудовно!
Грігоре Вієру
* * *
БДЖІЛКА
Бджілка весело літає,Квітам вічка розтуляє,Каже: — Годі, квіти, спати,Я прийшла медок збирати!
Анатолій Камінчук
* * *
МЕТЕЛИК
Вилетів метелик Зі своєї хати, Любо серед квітівУ саду гуляти. Тільки він далекоHe летить від домуМожна заблукатиУ саду густому.
Василь Марсюк
* * *
ГОРОБЧИК
Звеселивсь горобчик:— Цвінь-цвірінь!Ой, яка хорошаВесняна теплінь! Сипле ясне сонечкоТеплі промінці,І спішать в таночокНіжки-стрибунці!
Марія Бабка
Як я люблю оці години праці (Уривок)
Як я люблю оці години праці,
Коли усе навколо затиха
Під владою чаруючої ночі,
А тільки я одна неподоланна
Врочистую одправу починаю
Перед моїм незримим олтарем.
Летять хвилини – я не прислухаюсь.
Ось північ вдарила – найкращий праці час, –
Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша
І швидше у руках забігало перо.
Години йдуть – куди вони спішаться?
Мені осіння ніч короткою здається,
Безсоння довге не страшне мені,
Воно мені не грозить, як бувало,
Непевною і чорною рукою,
А вабить лагідно, як мрія молода.
І любо так, і серце щастям б’ється,
Думки цвітуть, мов золоті квітки.
І хтось немов схиляється до мене,
І промовляє чарівні слова,
І полум’ям займається від слів тих,
І блискавицею освічує думки.
Do (Гімн. Grave)
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана?
І, може, зустрінеться пісня моя самотная
У світі з пташками-піснями,
То швидко полине тоді тая гучная зграя
Далеко шляхами-тернами.
Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полю
Здійметься високо-високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.
І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
Співець
Пишно займались багрянії зорі
Колись навесні,
Любо лилися в пташиному хорі
Пісні голосні;
Грала промінням, ясним самоцвітом
Порання роса,
І усміхалась весняним привітом
Натури краса.
Гордо палала троянда розкішна,
Найкраща з квіток,–
Барвою й пахом вродливиця пишна
Красила садок.
А соловейко троянді вродливій
Так любо співав,
Голосом дивним співець чарівливий
Садки розвивав;
Слав до вечірньої зорі прощання,
Що гасла вгорі,
Ще ж голосніше співав на вітання
Поранній зорі…
Вже пролетів, немов пташка зальотна,
Весняний той час, –
Осінь холодная, осінь вільготна
Панує у нас.
Тихо спускається нічка осіння,–
Година сумна;
Місяць холоднеє кида проміння;
Здалека луна
Пугача віщого крик – гук єдиний.
Діброва німа.
Де ж соловейко де ж спів солов’їний
Ох, де ж він Нема!
В вирій полинув, де вічная весна,
Натхненний співець.
Вічно красує там рожа чудесна,
Там теплий вітрець;
Глухо і смутно кругом на просторі,
Мій гаю сумний!
Кинув співець тебе в тузі та в горі,
Тебе й край рідний.
Тиша така тепер всюди панує.
Лиш в листі сухім
Вітер зітха, мов дріада сумує,
Із жалем глухим.
Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому
Може б, та щира, гарячая мова
Зломила зиму!
І розлягалась би завжди по гаю
Ясна-голосна
Пісня, й розквітла б у рідному краю
Новая весна.
Та хоч би і крила мені солов’їні,
І воля своя, –
Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!
Цікаві короткі віршики про любов
Любов подібна помахом чарівної палички… Ми говоримо: «Тобою живу!» Ми даруємо життя і серця… Немає такої любові кінця!
* * *
Люблю тебе я, незважаючи На всі порожні обіцянки, Образ різних не рахуючи, Забувши про недопониманье.
Хочу, щоб маленький крок Назустріч мені ти, милий, зробив. Хочу я, щоб у цих рядках Могли станути всі проблеми.
* * *
Біля берега морського бачу Як сонце дарує нам світанок, Пригорнися до мене, малюк, ближче, Подаруємо всім любові портрет!
Забери моє серце і душу, Без тебе на світі не жити, Своєї клятви, повір, не порушу, Обожнювати і до смерті любити.
* * *
Серце моє радісно співає, Я повірив сонця в небесах. І не тане присмак поцілунку На моїх обвітрених губах.
Принадність свіжо зірваної суниці Відчуваю трепетно на них. Променистих очей сонячні відблиски Мереживом сплітають в серці вірш.
І тепер одним я стурбований, І назустріч распахнусь долю. Серед всіх відомих крапок, Всі мої лише про тебе.
* * *
Ти для мене дорожче за всіх на світі, З тобою прожити все життя готова я, Ти для мене надія і опора, А без тебе сумую сильно я.
* * *
О, це почуття всіх чудесней, Воно дарує крила птахів. Вспорхни ж у небо, в серці з піснею, Розбий всі лінії кордонів.
Любов мені служить натхненням, Любов до тебе, прекрасна моя. Я день за днем пишу вірш, А перед собою я бачу лише тебе.
* * *
Що тобі обман? Ти бачила й гірше: Непрекрытый брехливих почуттів потік, Сірий морок ночей, остиглий вечерю… Одинокий кіт біля твоїх ніг.
Що тобі сльоза? Ти багато чого бачила, Чашу сліз ти випила не раз, Тільки ти увазі не подавала, Що вогонь любові в душі давно згас.
* * *
Дозволь любити, як я вмію, Дозволь мені до кінця згоряти, Адже в лютий холод я зігрію, А в спеку зможу тенечком стати.
* * *
Ах, осінь запаморочила листя, в природі жовта завірюха, Як же ми тепер будемо, як будемо ми один без одного? Літо проспівало червоне, ми озирнутися не встигли, Як по даху вже закапали осінні капели. Але любов моя не листочок, не маленький кленовий лист. Так хочу я тебе побачити, побачити знову і знову! Але ти проходиш, холодний, байдужий, сухий і черствий, І сонце таке тьмяне, і ліс зовсім мертвий. Навіщо ж тоді, скажи мені, ти кликав мене в край прекрасний Твоєї безоглядної любові, любові марною, марною! Навіщо серед спекотного літа мені говорив слова кохання, Лише для того, щоб восени так швидко мене забути?
* * *
Ти вмить мене зачарувала, І серце в мене вкрала. Всі думки лише тобою повні, У полоні твоєї я краси.
* * *
Любов’ю серце вірне горить, Спалюючи темряву, зіркою в ночі сяє, Той про кохання всю правду говорить, Хто без оглядки серцю довіряє!
* * *
Бриз легкий і божевілля урагану В душі, що ніжних почуттів повна, парить. Землі просторів, неба дали мало Щасливцям, у чиїх серцях панує любов.
7. Конвалія
Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла,—
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.
То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»
Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.
Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Проникливі вірші Ліни Костенко
Уривок з поеми «Маруся Чурай»:
Світає, господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, Діво Пресвятая, це ти так плакала вночі?
Якісь он квіти, сині-сині на голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, як в нас під хатою колись.
Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру.
Печаль осиплеться, як маки. Заорють місце орачі. Лиш десь на хуторі собаки. Ще довго витимуть вночі.
Душа у безвісті полине, очима зорі проведуть. Чи хоч пучечок той калини мені на груди покладуть?
…Одмучилась. Одгостювала на цій неправедній землі. І одспівала… одспівала!.. Ще одхрипіти у петлі,—
і все. І досить. Засинаєш. Така непам’ять огорта… А що, тепер, Марусю, знаєш, що значить в світі самота?
В дні, прожиті печально і просто…
В дні, прожиті печально і просто, все було як незайманий сніг. Темнооким чудесним гостем я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро. Марнувала я дні в жалю. І в недобру для серця пору я сказала комусь: — Люблю…
Є для серця така покута — забувати скоріше зло, аніж те, що мусило бути і чого в житті не було.
Мій перший вірш написаний в окопі…
Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні. Лилась пожежі вулканічна лава, стояли в сивих кратерах сади. І захлиналась наша переправа шаленим шквалом полум’я й води. Був білий світ не білий вже, а чорний. Вогненна ніч присвічувала дню. І той окопчик — як підводний човен у морі диму, жаху і вогню. Це вже було ні зайчиком, ні вовком — кривавий світ, обвуглена зоря! А я писала мало не осколком великі букви, щойно з букваря. Мені б ще гратись в піжмурки і в класи, в казки літать на крилах палітур. А я писала вірші про фугаси, а я вже смерть побачила впритул. О перший біль тих не дитячих вражень, який він слід на серці залиша! Як невимовне віршами не скажеш, чи не німою зробиться душа?! Душа в словах — як море в перископі, І спомин той — як відсвіт на чолі… Мій перший вірш написаний в окопі. Він друкувався просто на землі.
Мені відкрилась істина печальна…
Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки, ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі: киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.