Все життя – гра і люди в ній актори
Красиві, душевні вірші про життя зі смислом до сліз
Не чіпляйтеся за минуле…
Не чіпляйтеся за минуле,
Не живіть образами,
Згадуйте хороше,
Нікому не заздріть.
Все, що небом Вам послано,
Приймайте як належне,
Все, що зроблено — на краще.
Як би не було складно,
На долю не ремствуєте,
Кожна мить будьте щасливі,
Та інших не судіть
За їх слабкості часті.
За улюблених боріться
Богом даними силами,
Не скупіться На слова,
Будьте ніжними з милими.
Як же просто жити радісно!
Захоплюйтеся заходами,
І закохуйтеся усією пристрастю
В життя свою смугасту…
Амірова Ірина
***
Життя часто жінку ламає,
Хрумтить під ребрами душа…
То навпіл її згинає,
Дасть зрозуміти — як хороша.
Вона безсонними ночами
І марнотою будніх днів,
Заважає щастя зі сльозами,
У коктейль: дихай і будь сильніше.
Стискає біль, то знову крила.
Любов дасть, то забере.
Вона мотає до безсилля
І спрагою дива знову веде.
Хай будуть сили, щоб не трапилося.
Умій зібратися знову і йти.
Ну, не збулось… Ну, якось не склалося…
Ти вір, що буде краще попереду!
Григор’єва Тетяна
Мій щасливий день…
Я чекала на свій щасливий день
У вісімнадцять, коли весна,
Розпускала в садах бузок,
А душі не давала сну…
Я сумувала і все чекала,
Ну коли ж мій день прийде.
Ось і весілля вже пройшла…
І зміцнів на озерах лід…
Я чекала на свій щасливий день.
Все ніяк не могла зрозуміти,
Чому ж іншим не лінь
Всі сьогодні з ранку міняти…
Адже погода зовсім не та.
І чудес за прогнозом немає.
Спить вже котрий рік мрія,
Постарівши на десяток років…
Я чекала на свій щасливий день…
Метушня, справи, родина…
Попереду випускний дітей…
Гляну в дзеркало я – не я…
Де ж дівчинка та в мені,
Що любила сяйві зірок,
Посміхалася своєю весни…???
Без відповіді застиг питання…
День щасливий тепер не чекаю…
Шкода, що раніше не зрозуміла…
Ні, не треба з неба зірку,
Щоб відчувати, що жила…
І зникла з серця тінь…
Світ наповнений любов’ю весь.
Ось же він, мій щасливий день –
Він сьогодні, зараз і тут!
Ірина Самаріна-Лабіринт
Суть життя
«Все життя – гра і люди в ньому актори» —
Відома фраза кожному з нас.
Ми всі граємо ті чи інші ролі
І забуваємо, хто ми є зараз…
Ми приміряємо мільйони масок.
Хочемо здаватися краще, ніж ми є.
І забуваємо, що здаватися мало.
І забуваємо в чому ж сенс весь…
Зірвати всі маски, відшукати себе
І ставати краще, не здаватися!
Старатися жити по-доброму, люблячи –
Ось суть життя, що стала забуватися!..
Ірина Артлис
З людиною гарним не буває нічого поганого ні при житті, ні після смерті.
Сократ
Автобіографічні твори Л. Українки
Все життя Лесі Українки було подвигом, прикладом справжньої мудрості та волі. Хвороба позбавила Лесю змоги вести нормальний спосіб життя, єдиною відрадою стала творчість, вірші, у яких не було жодного слова нарікання на несправедливу долю.
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
А восени… Яка журба,
чи хто цвіте, чи в’яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.
Contra spem spero! (лат. Без надії сподіваюсь!)
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
До мого фортепіано
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, –
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
Мріє, не зрадь!
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.
Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє – дарма!
Лісова пісня (уривок – останній монолог Мавки)
О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю, –
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю..
Грай же, коханий, благаю!
Цитата з поеми Лісова пісня
Вірші Ліни Костенко про природу
Природа, яку описує Ліна Костенко у своїх поезіях — ніжна, чарівна, неймовірна. Хочеться поринати у її вірші, захоплюватись цією природою, її красою, ніжністю.
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна, в туманностях душі чи, може, Андромеди — я в мантіях дощу, прозора, як скляна, приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутніть.
Unsplash
Стояла груша, зеленів лісочок. Стояло небо, дивне і сумне. У груші був тоненький голосочок, вона в дитинство кликала мене.
Ми з нею довго в полі говорили, не чули навіть гуркоту доріг. Мої важкі, мої щоденні брили старий Сізіф тим часом постеріг.
Стояли ми одна супроти одної. Ні з чим не крились, не хотіли йти. Вона боялась осені холодної, а я боялась шуму й суєти.
Удвох ми з нею слухали зозульку. І хмари йшли, як нетутешній дим. Сізіф курив свою гіркущу люльку, йому хотілось бути молодим.
***
Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам’яті вустами.
Поезії Лесі Українки про любов і кохання
Особисте життя Лесі Українки – привід для окремої статті. Чого тільки варта щемка історія стосунків із Сергієм Мержинським, якому поетеса присвятила чимало творів та листів. Опісля Леся Українка вийшла заміж за Климента Квітку. Дітей у пари не залишилося.
Відповідь
Не жаль мені, що я тебе кохаю, Та в нас дороги різно розійшлись. Ні, не кажи, що зійдуться колись! Не зійдуться, мій друже, я те знаю. Моє кохання – то для тебе згуба: Ти наче дуб високий та міцний, Я ж наче плющ похилий та смутний, – Плюща обійми гублять силу дуба. Та без притулку плющ зелений в’яне, Я не зав’яну, я знайду руїни, Я одягну обдерті, вбогі стіни, Зелений плющ оздобою їм стане. В країну смутку вітерець прилине І принесе мені луну розмови Від мого дуба любого з діброви, – І спогад любих літ повік не згине.
На мотив з Міцкевича
Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати. Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені, В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати; Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні! Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється, Дивлюся на тебе й не можу одвести очей, І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей. Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу, І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні… Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, – Коли б ти спитав: “Чи кохаєш?” – чи я б тобі мовила: ні ?..
Все, все покинуть, до тебе полинуть
Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя, мій згублений світе! Стать над тобою і кликнуть до бою Злую мару, що тебе забирає, Взять тебе в бою чи вмерти з тобою, З нами хай щастя і горе вмирає.
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, Так міцно, щільно, і закрить од світа, Я не боюсь тобі життя одняти, Ти будеш, мов руїна, листом вкрита. Плющ їй дає життя, він обіймає, Боронить від негоди стіну голу, Але й руїна стало так тримає Товариша, аби не впав додолу. Їм добре так удвох, – як нам з тобою, – А прийде час розсипатись руїні, – Нехай вона плюща сховає під собою. Навіщо здався плющ у самотині? Хіба на те, аби валятись долі Пораненим, пошарпаним, без сили Чи з розпачу повитись на тополі І статися для неї гірш могили?
Лісова пісня (уривок)
..Я не кохала? Ні, то ти забула, яке повинно буть кохання справжнє! Кохання – як вода – плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. де пал – воно кипить, а стріне холод – стає, мов камінь. От моє кохання! А те твоє – солом’яного духу дитина квола. Хилиться од вітру, під ноги стелиться. Зостріне іскру, згорить, не борючись, а потім з нього лишиться чорний згар та сивий попіл. Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить і кисне, як солома, в воді холодній марної досади, під пізними дощами каяття…
Коли дивлюсь глибоко в любі очі, в душі цвітуть якісь квітки урочі, в душі квітки і зорі золотії, а на устах слова, але не тії, усе не ті, що мріються мені, коли вночі лежу я у півсні. Либонь, тих слів немає в жодній мові, та цілий світ живе у кожнім слова, і плачу я й сміюсь, тремчу і млію, та вголос слів тих вимовить не вмію…
Якби мені достати струн живих, якби той хист мені, щоб грать на них, потужну пісню я б на струнах грала, нехай би скарби всі вона зібрала, ті скарби, що лежать в душі на дні, ті скарби, що й для мене таємні, та мріється, що так вони коштовні, як ті слова, що вголос невимовні.
Якби я всіми барвами владала, то я б на барву барву накладала і малювала б щирим самоцвітом, отак, як сонечко пречисте літом, домовили б пророчистії руки, чого домовить не здолали гуки. І знав би ти, що є в душі моїй… Ох, барв, і струн, і слів бракує їй… І те, що в ній цвіте весною таємною, либонь, умре, загине враз зо мною.
Уривок з вірша Лесі Українки про кохання
Прикольные:
Кохання — це супер серйозний бізнес. Іноді ми буваємо занадто глибоководні, завжди в захваті від жаги та допитувань до душі коханої людини і повсюдноної ніжності.
Але ж, насправді, кохання — це також чудова можливість для того, щоб знайти якусь гумористичну фішку і здійснити свій прикольний вірш про кохання! Навіть тоді, коли ми знаходимося в середині найбільш емоційних хвилин, можемо взяти паузу, зіграти прануса і посміятися з незначного вибуху гумору.
Так що вітайте своїх коханих з Днем Закоханих та подаруйте їм стислі, прикольні вірші про кохання, що запам’ятаються на все життя!
Скопировать
Ссылка
Распечатать
Сохранить +
Вітаю з прекрасним Днем Закоханих! Деякі кажуть, що вірші про кохання мають бути лише серйозними та значущими. Але хто б сказав, що вони не можуть бути також прикольними?
Наскільки б здавалось незвичним, але прикольні вірші про кохання можуть стати самим кращим способом висловити свої почуття. Вони можуть відобразити легкість та гумор кохання, які залишаються в тіні глибокої пристрасті, чути усмішки та провокатівність у щирих словах.
Тож, не бійтесь висловлювати свої почуття у прикольних віршах про кохання, адже воно може бути найприємнішим пранком, який Вашій коханій людині запам’ятається надовго.
Скопировать
Ссылка
Распечатать
Сохранить +
Яке щастя жити на світі, коли за спиною стоїть СІМ’Я!
Короткі, гарні вірші про сім’ю
***
Яке щастя жити на світі,
Коли я в світі не одна.
Коли душа теплом зігріта
І за спиною стоїть РОДИНА
Здатні зрозуміти ми не відразу…
На це потрібно багато років:
СІМ’Я дається лише один раз –
Дорожче, ближче, краще немає…
***
Сім’я — це замок, затишок і спокій,
Тепло половинки для серця рідна,
Сміх діток, турбота, любов, доброта,
Сім’я — це будинок, де сміється душа!
Твоя опора
Любили тебе без особливих причин
За те, що ти – онук,
За те, що ти – син,
За те, що малюк,
За те, що ростеш,
За те, що на тата і маму схожий.
І ця любов до кінця твоїх днів
Залишиться таємницею опорою твоєї.
Валентин Берестов
***
Якщо взяти Любов і Вірність,
До них додати почуття Ніжність,
Все помножити на роки,
То вийде — СІМ’Я!
***
Я в будинок, як на фортецю,
Не пущу ворога,
Родину люблю я,
Як природу.
Моя сім’я мені дорога,
Я за неї у вогонь і в воду.
***
Нехай процвітає сім’я,
Нехай вірність, добро і любов
Ведуть вас по життю, друзі,
Щасливими роблячи знову!
Нехай кожен пречудовий мить,
Що разом з сім’єю проведено,
Посмішкою прикрасить ваш лик,
І буде схожим на сон!
***
Любіть і цінуйте Щастя!
Воно народжується в сім’ї,
Що може бути її дорожче
На цій казковій землі!!!
Сім’я — це сім ти
Сім’я — це сім ти:
Ти ласкавий, ти курить,
Ти снящийся, ти не сплячий,
Спортивний канал дивиться,
Молчащий до хрипоти.
Віра Павлова
Я — родина
Я — родина
У мені як у спектрі живуть сім «я»,
Нестерпні, як сім звірів
А самий синій свистить у сопілку!
А навесні
Мені сниться,
що я — восьмий!
Андрій Вознесенський
***
Міцна буває та сім’я,
Де хрест стоїть на слові «Я»,
Де править тільки слово «МИ»,
Де є спільні мрії.
Де є достаток і затишок,
Де діти весело снують,
Де вічно спалахує знову,
Така пристрасна ЛЮБОВ!!!
***
Любов, сім’я і вірність —
Все це є у нас!
І що особливо цінно,
Нам важливий кожен годину,
Коли ми поруч, разом,
Нам дуже добре,
Коли сміються діти,
Про що мріяти ще?
***
Сім’я – це діти,
І нехай на планеті,
І в пам’яті серця, і в дитячих очах,
Завжди залишається
Добре сонце,
Світла ніжність – родинне вогнище.
Тут діти грають,
Тепло і затишок.
Тут в життя проводжають,
Але перш – дають.
Господь дав людині сім’ю для чого? Для того, щоб сім’я привела його в Царство Небесне. Сім’я — це школа любові.
Протоієрей Димитрій Смирнов
Відео: Красиві вірші про кохання дівчині
І веселка над нами раптом засяяла,Начебто там, на небі точно знали,Що ти, моя любов. Що ти знайшлася,І відступили відразу всі печалі.
Ти дівчина кохана моя,Єдина, мила, рідна.Ти поруч, і щасливіше немає мене.Ми будемо разом — це точно знаю.
Світлана Олегова спеціально для http://otebe.info/
***Небесний дар, твою любовНесу з собою в шторм і холоднечу.Поки я знаю, що ти чекаєш,Святу клятву не порушу.
***Мої мрії про тебеСяють в серці яскравими променями.Тобою живу я на Землі!Наш шлях осиплю червоними квітами.
*** Мені почуттів не висловити словамиІ тому душа співає!Любов трапилася між намиІ окрилила мій політ!
Я без тебе дихати не в силах,Я життя не тямлю без тебе …Ти так несамовито красива,І так невинна, як дитя …
*** Ви можете не вірити мені,Я з нею був наодинці!В душі вогонь, в душі пожежа — Любові безцінний цей дар.Я з нею був наодинці …
Я з нею був наодинці,Ви можете не вірити мені!На щастя чи на бідуВсе це було як в бреду.Ви можете не вірити мені …
Ви можете не вірити мені,Я з нею був наодинці!Бувають у житті чудеса,Як ці карі очі.Я з нею був наодинці …
Я з нею був наодинці,Ви можете не вірити мені!Її я тільки обнімав,Та тільки не поцілував.Ви можете не вірити мені …
Ви можете не вірити мені,Я з нею був наодинці!Але мені ніхто не міг допомогти,І швидко пролетіла ніч.Я з нею був наодинці …
У житті завжди є за що прощати!
Сучасні вірші про життя зі змістом сумні
Я вже пробачила
Я вже пробачила все
Тим, хто зраджував і не любив,
Тим, хто був привітний тільки з вигляду,
А в душі недобре таїв.
Я пробачила грубість і докори,
Жорсткі, гордовиті слова
Недалеким, злим і самотнім
І вважаю, що була права.
Я ворогам пробачила їх інтриги,
Витончених пліток мережива,
Підступи, ніби фабула для книги,
Там, де «Підлість» — перша глава.
Я друзям пробачила їх помилки,
Критику їх, різку часом,
З жалем і гіркотою посмішки,
І рад «розумних» довгий лад.
Я пробачила близьких і далеких…
У житті завжди є за що прощати!
Це справа не з найлегших,
Нічого не потрібно спрощувати!
Я пробачила, хоч і було важко,
Нікого на світі не звинувачуючи,
Вважаю, було б просто чудово,
Якщо б хто-небудь простив мене…
Алла Жэм
***
Живемо не так, зустрічаємося не з тими,
Не те творимо, душею не горимо,
Не ті розумом торкаємося теми,
Не ті слова один одному говоримо.
Легко бранимся, миримося натужно,
Блукаючи на самоті своєму,
І лише про Те, хто нам справді потрібен,
За п’ять хвилин до смерті дізнаємося.
Поликанина Валентина
***
Ми для чого біжимо по життю колі?
Ми для чого біжимо по життю колі?
Турботи, гроші, щоденні справи.
І в суєті ми забуваємо дати один одному,
Любові, уваги і трішки тепла.
Тим часом з нас все витікає
Цілющий, чудовий життя сік.
Коли навіщо живемо ми розуміємо,
Півжиття немає і посивів скроню.
А хочеться повернути себе шалену,
Блиск юних очей і безтурботність днів,
І бабусю й маму молоду…
Але неможливо, від того болючіше!
Як пізно до нас приходить той прозріння,
Що відкриває нам на багато чого очі,
Ах якщо б я могла повернутися в минуле,
Але життя коло не крутиться назад!!!
Життя
Спочатку життя полонить нас:
У ній все тепло, все серце гріє
І, як привабливий розповідь,
Наш розум химерний плекає.
Кой-що лякає здалеку,-
Але в цьому страху насолода:
Він веселить воображенье,
Як про чарівному приключенье
Нічна повість старого.
Але скінчиться обман грайливою!
Ми звикаємо до чудес.
Потім — на всі дивимося ліниво,
Потім — і життя постыла нам:
Її загадка і розв’язка
Вже довжина, стара, нудна,
Як переказана казка
Втомленому перед годиною сну.
Дмитро Веневитинов
***
Я нікуди з тобою не поспішаю,
І мені зрозуміла таємниця помилок,
Де можна поміняти мінус на плюс
І гіркота слів прийняти, як насолода.
З тобою життя сповільнила свій біг,
А я хочу вітрів, смятенья, холоднечі…
Як дивно все-таки влаштована людина –
Бажає те, чого йому не потрібно.
Тетяна Кушнарьова
Я зрозумів, що для того, щоб зрозуміти сенс життя, треба передусім, щоб життя було не безглузда і зла, а потім вже — розум для того, щоб зрозуміти її.
Толстой Л. Н.
Современные стихи об украинском языке
Реальность украинцев исполнена тоской по родному дому и необъятной любовью к родному краю, родному языку. Многие вынуждены жить на чужбине и разговаривать на иностранном языке, в душе лелея украинский. Многие украинские сыновья отдают жизни за родной язык
Поэтому современная поэзия пронизана мотивами любви к родине, борьбы за независимость, перерождения нации и любви к украинскому языку.
Это современное стихотворение об украинском языке полно любви и печали по звучанию родных сердцу слов.
Оксана Забужко «Мова кожного народу»
Современное стихотворение об украинском языке призывает людей лелеять и беречь одно из самых главных сокровищ украинской нации.
Дмитро Павличко «Рідна мова»
Поэт-шестидесятник, доживший до наших дней и умерший на 94-м году жизни зимой 2023 года. Все творчество писателя пронизано любовью к Украине, родному народу, его истории и языку. Среди его известных произведений это стихотворение об украинском языке для детей.
Володимир Даник «Починаймося з рідної мови»
Это стихотворение об украинском языке современного украинского поэта из Черкасской области. На его стихотворения было написано более 300 песен украинскими композиторами.
Павло Вишебаба «Тільки не пиши мені про війну»
Стихотворение написано в 2023 году поэтом-современником, защищающим Украину от захватчиков. Во время работы над поэзией семья писателя была вынуждена уехать за границу. Стихотворение посвящено дочери Павла Вышебабы. Это стихотворение о войне может растрогать до слез.
Вірші Ліни Костенко про кохання
А це — найпроникливіші та найкращі вірші Ліни Костенко про кохання, які точно додадуть твоєму настрою трошки романтики.
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні. А може, власне, і не в тому справа. А головне, що десь вдалечині Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє. Луна луни туди не долітає. Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є. Моя душа й від цього вже світає.
***
Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон, Гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним.
Unsplash
Напитись голосу твого, Того закоханого струму, Тієї радості і суму, Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать, Зненацька думку перервать. Тієї паузи безвихідь Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки, Щоб вчасно збити на льоту Нерозшифрованої муки Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно, Перемовчати: хто кого. І так беззахисно й безмежно Чекати голосу твого.
Радуйся і насолоджуйся життям!
Вірші про кохання, про сенс життя і мудрості
Радуйся і насолоджуйся життям!
Люди, дорожите кожним днем,
Цінуйте кожного хвилиною.
На землі лише один раз живемо,
Радійте, знову настав ранок!
Бог дав життя і нас благословив,
Щоб йшли ми праведною дорогою.
Адже не дарма Він душу в нас вселив,
Щоб запитати потім, за тим порогом…
Жити, любити, допомагати один одному
Ми повинні, не може бути інакше.
А за це — божа благодать,
І духовно станеш ти багатший.
Пролетять непомітно року,
Радуйся і насолоджуйся життям!
Не скупися на добрі слова,
Радуй всіх і частіше посміхайся!
Мішаріна Ольга
***
Хто придумав, що життя коротке?
Її вистачить на кілька життів
Якщо тільки у вас з молотка
Не йдуть ні почуття, ні думки.
Життя дано, щоб встигнути відбутися,
Проростити в собі нове життя
І закохуватися, до смерті закохуватися –
І любов пережити смерть…
Терентій Травник
***
Мені дуже шкода, я розучилася вірити людям,
Їх по крихтах, по частинах в собі спалюючи.
Прийде час, і ми з тобою вже не будемо
Любити як раніше, один про одного забуваючи.
І що сумно, ми з тобою не винні,
Природа нас придумала такими.
Ми засипали, почуттями багаті,
Прокинулися разлюбившими, чужими.
Чому притаманне природі виникати,
Тому притаманне природі припинятися.
Я починаю поступово відвикати,
Щоб пізніше холоднокровно попрощатися.
Розбите серце в грудях
Розбите серце в грудях ледве б’ється,
Душа немов тіло залишила в мить.
Порив пекельних мук у глибині її в’ється.
І рветься назовні болісний крик.
Я сам по неволі себе вбиваю.
Калічачи в сознанье залишки любові.
І як з цим жити? Навіть не розумію.
Коли на душі не співають солов’ї.
Коли сенс життя втрачає значення.
І почуття відчаю б’є по нутру.
Колишнє втрачається раптом увлеченье.
Його я з пам’яті просто зітру.
Анатолій Баркаев
***
У темному небі – зоряний хор,
Чудовий звук, так мало світла.
Життя моє, як світлофор –
Всі три кольори, всі три кольори.
Исцелованной, закоханої,
Я літаю, як уві сні.
Світлофор дає зелений
І підморгує мені.
Ах, я закохалася марно,
Кину все і утоплюсь.
Світлофор включає червоний:
Нині – мінус, завтра – плюс.
Ось він суджений, з Рязані,
Мій бажаний, світло душі!
Жовтий колір перед очима –
Мовляв, подумай, не поспішай.
Я – земна, не свята,
Я втомилася жити серед снів.
Де ти, веселка кольорова,
Де не три, а сім кольорів?
Тетяна Кушнарьова
Що б там не було, ніколи не приймайте життя надто серйозно – вам з неї живцем все одно не вибратися.
Кін Хаббард
